ЯК ПОЧАВСЯ ВИНОГРАДАР

Новий жилий масив, що його збудували у другій половині 1970-х років на Вітряних горах, отримав назву “Виноградар”. І зовсім не випадково. Як зазначає у своїй статті “Звідки назва Виноградар” (газета “Прапор комунізму” від 4.03.1990р.) відомий дослідник історії Києва М.О.Рибаков, започасткули розведення винограду в цій місцевості два садівники, а саме персидський підданий Ісаак Іванович Бекас (чи Бекасов) та Абрамов.

Першому з них київська міська дума в жовтні 1907 року ухвалила надати в орендне користування на термін у 24 роки 16 ділянок землі загальної площею 17 десятин 951 кв. сажень, що містилися на Вітряних горах. З метою реалізації свіжого винограду, вирощеного на власній плантації, працьовитий підприємець обладнав у приміщенні по вул. Володимирські, 46 спеційльний магазинчик.

За радянських часів господарство І.І.Бекаса стало базою для створення у 1932 році колгоспу “Вітряні гори” міського земельного відділу. Невдовзі площа землі, засадженої виноградом, досягла 49 гектарів. У колгоспі працювали близько 100 робітників (українці, росіяни, євреї, поляки, татари, караїми, греки, китайці, лезгіни тощо), відряджених до нього київським будинком народів сходу.

Дещо раніше, а саме 5 жовтня 1989 року газета “Прапор комунізму” помітила матеріал “І судилась доля” за підписом О.Миколайчук. Героїня публікації О.Т. Леончук повідала наступне. До Києва, рятуючись від переслідувань своїх властей або злиднів, з’їхалися ассірійці, вірмени, татари, греки, турки тощо. 1928 року вони об’єдналися в трудову комуну (Будинок народів сходу), що поселилася спочатку в Святошині, а 1932 року перебралася на Вітряні гори.

Ця місцевіть вражала тоді пустельними пісками й сильними вітровіями. Тут ніколи ніщо не культивувалося й не росло. Думка ассірійця Ісая Івановича Бекасова про те, що тут, на Вітряних горах, можна вирощувати виноград, здивувала тоді багатьох. А щоб розсіяти сумніви й недовіру, у колгоспі “Заквинколгосп”, організованому на базі комуни, було розбито невелику плантацію. І згодом наливалися соком важкі грона винограду. Так півгектарна, а згодом майже 50-гектарна плантація дала початок утворенню виноградників, на яких працювали не лише переселенці з закавказьких республік, а й українці та росіяни, білоруси й поляки, болгари й угорці… Невдовзі колгосп було перейменовано на “Виноградар”.

Голова колгоспу Р.С.Майсурадзе, агроном І.І.Бекасов, 16-літня ланкова О.Т.Леончук строго дотримувалися тогочасної технології вирощування винограду. Його збирали по 70-80 центнерів з гектара. Займалося господарство і розведенням великої рогатої худоби. Після війни (з 1950 року) головою колгоспу обрали О.Т.Леончук. Вона перебувала на цій посаді до 1960 року, коли господарство увійшло д складу радгоспу “Пуща – Водиця”.

На цю публікацію відгукнувся С.Карамаш своєю заміткою “Чого немає в довіднику” (газета “Прапор комунізму” від 7.01.90р.). Досліджуючи тему Виноградаря він у Державному архіві міста Києва виявив, що господарство було організовано в 1930році для “залучення трудящих Сходу до суспільного виробництва”. Спочатку тут оселилися лише 28 родин. Для сільсого господарських робіт на Пріорці було виділено 19 гектарів землі. Там посадили виноградники, розмістили баштени.

У 1930-31 рр. виноградники займали вже10 гектарів, а ще через рік – 35 гектарів. На площі 6 гектарів росли персики. Експеримент засвідчив, що виноград остаточно завоював право на подальше культування в Києві у промислових масштабах. 1934 року у виноградарському господарстві мешкали 74 родини, а земельні угіддя становили 1732 гектари. Окрім того, тут утримували 17 коней і 10корів. Для роботи мали 18 возів, 10 плугів, 4 культиватори й одну сіялку. Їдальня забезпечувала трудівників триразовим гарячим харчуванням. Мали намір спорудити корівник, кузню, стайню, шорню, стельмашню, лазню тощо.

Педагог Євген Варда у своїй статті “Парость ассірійської лози ” (газета “Вечірній Київ” від 8.02.1990р)  стверджує, що первістки стародавнього народу (ассірійського) вперше з’явилися  у Києві на початку 20 століття. Особливо поширився потік переселенців у 1915 році, коли ассірійці разом із вірменськими братами потрапили до геноциду Османської імперії. Від тих давніх часів і залишилися вони цікавий слід в історії київської топоніміки. Зокрема, кілька підприємливих прибульців вирішили відтворити характер своєї далекої батьківщини за містом, поблизу Пуща-Водицбкого лісу. Вони насадили плантації виноградників. Старі ассірійці переказували, що ще в 1930-х роках там чудово дозрівав сорт шасла. Але з часом ці місця були заселені й виноградники зникли. Та залишили по собі судову назву нового району – Виноградар.

Своїми спогадами щодо виникнення цієї назви поділилася у своїй невеличкій статті “Виноградар починався так” (гащета “Хрещати” від 6.02.1991р.) В.Кагарлицька. У ній ассрієць Ісай Івановичч Бекасов оселився “на пісках під лісом” у 1920-х роках. На початку 1930-х років тут зявилася багатонаційональна “комуна”. Її члени, яких називали “греками”, невдовзі заснували колгосп. Він спочатк не мав ніякої назви, й лише черзе кілька років І.Бекасов запропонував назву “Виноградар”.

І, нарешті, ось така коротенька інформація, як потрапила мені на очі переглядання газети “Киевлянин” від 12.02.1909 року: “Дума отвела Лукинскому в аренду на Ветряных горах 3 десятины под разведение винограда с платой по 4р. за десятину первые 12 лет и по 8р. остальные 12 лет по примеру соседнего участка, сданного Бекасу для той же цели”.

Источник:  «Як починався Виноградар», газета «Киев Шевченковский», № 4 (120), апрель 1999 г.

Автор :Василь Галайба.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: